Запаморочливий лікер від міс Ферлер! (відео)

Цієї похмурої шмаркливої днини не зайве зігрітися чудовим австралійським трунком від Сіе. Він такий теплий і густий... Взагалі, приємно усвідомлювати, що не вся сучасна музика перетворилася на пластиковий замінник емоцій. Є ще живі звуки, живі люди, від яких віє теплом і меланхолією напівзабутої епохи...  

Прокляте місце: там гинуть люди з незрозумілих причин

Загиблий хлопчик так любив дивитись на потяги, що
мчать удалечінь. І його остання мить життя обірвалася
біля колії 

Вчора у «Битві екстрасенсів» показували сюжет з Павлограда, де за незрозумілих причин минулого літа загинув хлопчик біля залізничного мосту. Малий просто стояв поблизу колії, коли повз проходила електричка. Якась сила підхопила його і вдарила об один з вагонів, від чого школяр загинув.

Не буду переповідати про те, як пояснили екстрасенси причину смерті хлопчика – знайдіть і подивіться програму, хто не бачив. Я про інше. Річ у тім, що приблизно років 20 тому, коли я тільки-но переїхав у Павлоград, на цьому мості загинув за таких же незрозумілих обставин парубок. Його теж, схоже, кинуло об вагон. 

За п'ять хвилин - могутні, як Котовський! (відео)

Григорій Котовський

Читав колись, що Григорій Котовський у тюрмі виконував спеціальні езометричні вправи і завдяки їм став надзвичайно сильною людиною. 
Говорили, що то були якісь спеціальні техніки зі східних бойових мистецтв (саме тоді у Європі почули про джиу-джитсу). Можливо, й так. Принаймні гімнастика, що на відео (дивись під нижнім фото) також пропонує цікаві й прості у виконанні езометричні вправи. Які будуть доречними для тих, хто не може надовго відірватися від комп'ютера. І чоловікам, і жінкам.

“Что ж ты, гад, делаешь?!” или Что за люди ходят с ружьями по нашим дачам?

В воскресенье позвонил знакомый: “Представляешь, что эти гады делают?! Вчера пошел на дачу. И что ты думаешь? Еще на подходе слышу: стреляет кто-то. Аккурат возле моего участка. Я – бегом туда.

Гляжу, а там мужик с ружьем в мою Жучку еще раз стреляет. Она, бедная, шмыгнула под калитку. Я кричу этому горе-охотничку: “Что же ты, гад, делаешь?!” А он мне: “А я только попугать хотел!” Врал, конечно.

Ніякого свята!

Просто жах! Трагедія, від якої кров у жилах замерзає )))

Гуд бай, май Мазерленд, привет, Европа! Или Как мы добирались до Брюсселя

Пропоную вашій увазі ретроспективу деяких моїх публікацій про мандри світами - ближніми і дальніми  

Вот мы и в столице объединенной  Европы,
совсем рядом - Старый Город

Мне посчастливилось в числе восьми украинских журналистов принял участие в ознакомительной поездке в штаб-квартиру НАТО (г. Брюссель) и Верховную штаб-квартиру объединенных сил Альянса в Европе (г. Монс), которую организовал отдел прессы, образования и культуры посольства США в Украине. Представители отечественных СМИ также смогли ознакомиться с достопримечательностями столицы Бельгии и побывали на легендарном поле близ деревушки Ватерлоо. О своей поездке я подготовил серию материалов. Предлагаю вашему вниманию первый из них.

Його молитви були чудодійними - повертали здоров'я, рятували життя

Отець Миколай завжди вирізнявся добрим 

серцем і лагідною вдачею. А зовні був 

так схожий на свого святого покровителя...

http://pv-gazeta.dp.ua/

Вчора ми поховали отця Миколая, без перебільшення - велику людину. Настоятеля синельниківського Свято-Миколаївського храму. Людину, яку любили і поважали усі, хто його знав. Не знайомий з канонічними тонкощами, але як і багато інших вважаю його Божою людиною. Він стільком допоміг, що годі й перелічити. Я й сам не виключення: 9 рокв тому він врятував мені сина, допоміг батькам.


Зустрічатися з отцем Миколаєм мені пощастило всього кілька разів. Хоча не раз говорив собі: доки живий батюшка – треба їздити… Але життєва марнота закрутила… Хіба ж з неї виборсаєшся?


Вперше я потрапив до синельниківського батюшки через біду: син захворів. Та так, що й лікарі були безсилі, порадили набратися мужності й готуватися до найгіршого. Втрачати було нічого й ми, хоч дитина була заслабкою, повезли її машиною до Синельнкового. Бо подруга розповіла, що там є надзвичайний священик, який своїми молитвами допомагає навіть безнадійно хворим. І вичитку (тобто молитву за здоров'я)  він здійснює по четвергах. А їдуть до нього звідусіль. Навіть з Росії...

Чому мене так вабить «Театральна»

То вже не просто полька на "Театральній",
а справжній трикутник! Кого ж цей легінь
обере нарешті? 

Я люблю «Театральну». Коли буваю у Києві, то, інколи несамохіть, а частіше – з власної волі спускаюся у підземку, або виходжу з неї саме через цю станцію. Причин багато. І головна, гадаю, не та, що на поверхні. Справа не у театрах (вірніше, не тільки в них). Туди я зазвичай дошкутикульгую пішки – по тривалій прогулянці центром з обов’язковим зазиранням у книгарні. 

Просто для мене ця станція найкомфортніша: хоч у центрі, але не така велелюдна, як сусідні. Шляхетніша навіть. І людяніша. Саме сюди забігав, коли у кишені вітер гуляв (після книгарень), аби випити чаю, який продавали у ятці біля сходів, і загризти чим Бог послав. І настрій після цього  ставав якнайчудовіший. Але приязнь до «Театральної» виникла не тільки через шлунок (я ж не якийсь там песик Павлова!).  Впевнений, тут є щось глибинніше, чого я ще не збагнув.

Чудова українська коляда

Незручна правда про життя звичайних людей

Супер! Подивившись цей фільм, багато що зрозумієш про життя простих людей. Є і зміст і настрій. Автори - молодці! У краях, де відбувається дія, я був понад 10 років тому (про це дивись попередню публікацію). Відтоді мало що змінилося. Звичайно, не скрізь і не все  у Центральному Донбасі так драматично. Але й таке є...

Генерали вугільних кар’єрів або Чому араби у нелегальні копанки полізли

Багатьом шахтарям довелося згадати дідівські
методи видобутку чорного золота
http://www.segodnya.ua/news/12088391.html

У твіттері побачив посилання на документальний фільм про Центральний Донбас, знятий Аль-Джазірою у рамках серіалу про країни  з найбільш нелюдськими умовам праці. Знімали, як бачу з сюжета, біля міста Стаханов (Луганська область). Саме у тих краях, куди років 11 тому ми разом зі знайомим тележурналістом виїздили, щоб зібрати матеріал про те, як ведеться людям у містах, де закривають шахти. І там зрозуміли, чому гірники Луганщини масово переїздять у Західний Донбас. Чому ними були забиті наші гуртожитки,  а ціни на квартири у Павлограді, Тернівці й Першотравенську так зросли…

Причиною нашої кількаденної мандрівки  Луганщиною були плани чи то Мінвуглепрому, чи об’єднання «Павлоградвугілля» (зараз точно не пригадаю) закрити кілька шахт Західного Донбасу за прикладом Донбасу Центрального. От ми й вирішили ознайомитися, з соціальними й екологічними наслідками подібної «оптимізації» там, де вона вже відбулася. А потім розповісти про це нашим землякам.

Хочу бути бюрократом! або Закон Паркінсона у дії

Сьогодні «слуги народу» відзначають своє професійне свято – день місцевого самоврядування. У Павлограді урочистості з цієї нагоди відбулися вчора. І там у вітальних спічах я нарешті почув ту інформацію, яку нам, місцевим журналістам останнім часом ніяк не вдавалося здобути. А саме - щодо кількості урядників у 120-тисячному Павлограді. Виявляється, їх уже понад дві сотні (а точніше – 221)! І мало не третина – молодь!..

Спочатку русифікація, а потім - кремлівське стійло?!

Ця промосковська влада не полишає спроб і навряд чи добровільно відмовиться зрусифікувати всю Україну. Вона лише вичікує, аби підкласти міну в законодавство у вигляді нового закону про мови. Прикриваючись при цьому "святими ідеями демократії".

Один мій знайомий, російський "патріот"( а простіше - шовініст за переконаннями), після того. як регіонали та іх сателіти вкотре сколихнули суспільство мовним питаням, обурювався: "Зачем эти дураки снова языковой вопрос поднимают?! Они что не видят, как мы потихоньку русифицируем Украину - через телевидение, шоу-бизнес, современную литературу?! Своими воплями, ажиотажем вокруг второго государставенного они только разбудят этих "щирых" салоедов! Мы бы и без статуса второго государственного их мову вытеснили. А так эти бандеровцы снова хвост поднять могут".

Там, де нас нема

У пошуках кращого життя чимало з нас мандрує світами і осідає там, де їм здається, що знайшли те, чого шукали. А от чи на справді – саме те? Гадаю, про це вони навіть собі не наважаться відверто зізнатися. Щоб (не дай Боже!) раптом не збагнути: докладені зусилля втратили сенс, а зроблений вибір – фатальний. І тоді що – усвідомлення краху сподівань, яке доведеться наполегливо маскувати перед людьми, або визнання, що ти невдаха?