Таке воно – життя собаче…

Початок грудня. Знімок зроблений за кілька хвилин
 по тому,  як малого  бешкетника було відігнано. На
передньому плані ломаки, що летіли в малесеньких
 цуценят. Але ніхто з них не постраждав.

Утром в ржаном закуте,

Где златятся рогожи в ряд,

Семерых ощенила сука,

Рыжих семерых щенят.

Свідками подібної події стали і мешканці мого будинку приблизно два місяці тому. Тільки героїня моєї  - ні, не пісні, як у Єсеніна - звичайної оповідки, руда молода сука, привела своїх цуценят не у житньому закутку, а на трубах тепломереж, прикритих залізобетонними коробами.

Подія сколихнула всю нашу маленьку громаду – не лише  пенсіонерів, які зазвичай підгодовують місцеву котячу братію. Сколихнула, бо сучка не якась там мікроскопічна шавка, яку не помітиш і на яку не зважаєш,  а середнього, досить-таки солідного розміру.

Перед тим, як оселитися у нас, вона кілька разів навідувалась у двір. Та не на довго – коти, які до цього почувалися тут абсолютними господарями, не збиралися ділитися своїм «пасовиськом» і виживали руду як могли: не підпускали до своїх мисок (у кожного, до речі, своя!) – сичали, гарчали, кидалися на неї…

Сучка виявилася твариною неконфліктною й, не зважаючи на свою собачу вдачу, вважала за краще уникати сутичок з котячим плем’ям. І йшла собі. Але, як виявилося, до часу. Бо, як кажуть наші північні сусіди, голод – не тьотка! І якось у листопаді вона з’явилася під нашими вікнами з набухлим «вим’ям». Підбігала десь о сьомій, коли всі снідали, сідала і уважно вдивлялася, немов бачила крізь шибки.

Ясна річ, визирнувши у вікно і побачивши її розумний, хитруватий писок, більшість з нас почали кидати через кватирку якісь смаколики. А згодом дехто вже спеціально готував для рудої сніданки – каші, супи... Особливо, коли побачили, що свій «барліг» з цуценятами собака розмістила зовсім поряд з другим під’їздом.   

За три тижні цуценята вже насторожено визирали з-під короба, вивчаючи світ. І хутко ховалися, побачивши будь-кого. Але згодом вони вже дружно вискакували, коли – за розкладом – о 7 ранку місцеві пенсіонери зносили їм сніданок. І тоді виявилося, що руда привела аж восьмеро цуценят!

Відтоді собача родина стала підшефною всієї округи. Годують її так добре, що дворові коти, вилизавши свої миски, дружно біжать до собачого кубла, коли хтось несе туди харчі. Сучка і цуценята реагують на такі набіги цілком спокійно – їжі усім вистачає. Але спостерігати цікаво, коли коти разом з собаками їдять з однієї миски. І ніхто нікому не заважає…

А так виглядають цуценята зараз (фото зроблене сьогодні).  Не
 зважаючи на те, що годують їх добре, вони по-підлітковому худі й незграбні.

Миролюбна сучка виявляє агресію лише до однієї істоти – хлопчиська років восьми-девяти з сусіднього двору. Ганяє його, побачивши ще здалеку (він зараз обминає наш куток десятою дорогою).  Чому, запитаєте ви? Річ у тім, що десь місяць тому я на власні очі бачив, як він, підкравшись до кубла, коли доросла собака кудись побігла, намагався поцілити у цуценят цеглою й ломаками, які сам ледве піднімав. Добре, маленькі тваринки прудконогими виявились і встигали сховатися у коробі, коли він кидав черговий предмет. Тоді я його відігнав. Але цей маленький хижак усе крутився біля нашого двору, чекаючи слушної нагоди (з хлопцем явно щось не так, він випромінює неймовірну агресію:  влітку люди відігнали його від хворої собаки, яку той зосереджено гамселив палкою і зосереджено спостерігав за реакцією бідолашної – але це вже окрема історія).

Так от, сучка збагнула намір малого хижака і тільки-но де його побачить – з гавкотом несеться на нього. Той відразу тікає. І от, уже майже місяць хлопчиська не видно у нас під вікнами. Цуценята вже не лякаються людей і весело підбігають до кожного.  Зараз їх уже шестеро - двох хтось узяв, напевне. Бо поряд приватний сектор, а собачки, з огляду на матусю, виростуть нівроку.

Зараз настала найцікавіша пора у їхньому житті – становлення характеру. Дуже цікаво спостерігати, як вони борються за краще місце у зграї. Як руда виховує свою малечу – спостерігає за їхніми бійками, розбороняє, коли час. Збирає до купи, коли розбігаються далеко від кубла.

Шкода тільки, що декому з цієї малечі доведеться поповнювати зграї бездомних тварин. Навряд чи всіх встигнуть розібрати до того, як вони подорослішають. Особливо важко буде дізнатися цуцикам, що не усі люди такі привітні й лагідні, як ті, серед яких вони живуть нині...