Чому мене так вабить «Театральна»

То вже не просто полька на "Театральній",
а справжній трикутник! Кого ж цей легінь
обере нарешті? 

Я люблю «Театральну». Коли буваю у Києві, то, інколи несамохіть, а частіше – з власної волі спускаюся у підземку, або виходжу з неї саме через цю станцію. Причин багато. І головна, гадаю, не та, що на поверхні. Справа не у театрах (вірніше, не тільки в них). Туди я зазвичай дошкутикульгую пішки – по тривалій прогулянці центром з обов’язковим зазиранням у книгарні. 

Просто для мене ця станція найкомфортніша: хоч у центрі, але не така велелюдна, як сусідні. Шляхетніша навіть. І людяніша. Саме сюди забігав, коли у кишені вітер гуляв (після книгарень), аби випити чаю, який продавали у ятці біля сходів, і загризти чим Бог послав. І настрій після цього  ставав якнайчудовіший. Але приязнь до «Театральної» виникла не тільки через шлунок (я ж не якийсь там песик Павлова!).  Впевнений, тут є щось глибинніше, чого я ще не збагнув.

Ось він – шматочок київського щастя!

Так виглядає майданчик біля Київської
 опери, коли дивитися з вікна готельного номеру

Сьогодні повертаюся додому зі столиці. За кілька годин потяг. Отже, маю трохи часу надзьобати кілька рядків. Два дні – п’ятницю й суботу – тренувалися. Та так, що аж мізки шкварчали. Тема – чорт ногу зламає. Але для роботи – саме те, що треба: «Інтернет-ком’юніті як базис гіперлокального контенту. О!!! Тож зрозуміло, чому під вечір у голові гуло, як у казані.

А оце сьогодні прокинувся, визирнув у вікно – ось він, шматочок київського щастя!

Епізод другий: Лєпота!..

Наш міні-готель прямо навпроти фасаду опери, на 12 поверсі потворного будинку, збудованого, мабуть, у 70-х роках. Хоча сам готельчик нівроку, усім рекомендую: чепурненький, охайний, з невеличкою кухнею, де можна самотужки сніданок чи вечерю легеньку приготувати. І ціни як на Київ цілком пристойні.