 |
| То вже не просто полька на "Театральній", а справжній трикутник! Кого ж цей легінь обере нарешті? |
Я люблю «Театральну». Коли буваю у Києві, то, інколи несамохіть, а частіше – з власної волі спускаюся у підземку, або виходжу з неї саме через цю станцію. Причин багато. І головна, гадаю, не та, що на поверхні. Справа не у театрах (вірніше, не тільки в них). Туди я зазвичай дошкутикульгую пішки – по тривалій прогулянці центром з обов’язковим зазиранням у книгарні.
Просто для мене ця станція найкомфортніша: хоч у центрі, але не така велелюдна, як сусідні. Шляхетніша навіть. І людяніша. Саме сюди забігав, коли у кишені вітер гуляв (після книгарень), аби випити чаю, який продавали у ятці біля сходів, і загризти чим Бог послав. І настрій після цього ставав якнайчудовіший. Але приязнь до «Театральної» виникла не тільки через шлунок (я ж не якийсь там песик Павлова!). Впевнений, тут є щось глибинніше, чого я ще не збагнув.
