 |
Отець Миколай завжди вирізнявся добрим серцем і лагідною вдачею. А зовні був так схожий на свого святого покровителя... |
Вчора ми поховали отця Миколая, без перебільшення - велику людину. Настоятеля синельниківського Свято-Миколаївського храму. Людину, яку любили і поважали усі, хто його знав. Не знайомий з канонічними тонкощами, але як і багато інших вважаю його Божою людиною. Він стільком допоміг, що годі й перелічити. Я й сам не виключення: 9 рокв тому він врятував мені сина, допоміг батькам.
Зустрічатися з отцем Миколаєм мені пощастило всього кілька разів. Хоча не раз говорив собі: доки живий батюшка – треба їздити… Але життєва марнота закрутила… Хіба ж з неї виборсаєшся?
Вперше я потрапив до синельниківського батюшки через біду: син захворів. Та так, що й лікарі були безсилі, порадили набратися мужності й готуватися до найгіршого. Втрачати було нічого й ми, хоч дитина була заслабкою, повезли її машиною до Синельнкового. Бо подруга розповіла, що там є надзвичайний священик, який своїми молитвами допомагає навіть безнадійно хворим. І вичитку (тобто молитву за здоров'я) він здійснює по четвергах. А їдуть до нього звідусіль. Навіть з Росії...
