Змордований груднем парк

Цей вірш  я написав 18 років тому. Був такий самий похмурий і багнистий грудень - жодного натяку на зиму і близькі свята. Тому й вірш вийшов саме таким. Сьогодні згадав його.
  

Змордований груднем парк.
Дерева розгублено-голі.
А зими ні з неба, ні долі –
Порожній її вівтар.

Скнію і я без відправ:
Чи жрець, чи офіра – 
не певен.
Ще не було у нас червня,
А січень майже настав.


На роздоріжжі слів

Ти обираєш стежку:
Мовчиш, пропонуючи решту –
Обидва з обох шляхів.

Там – вирок бруківкою літер:
Я навіть з тобою самітник…
1993 рік.