Чому мене так вабить «Театральна»

То вже не просто полька на "Театральній",
а справжній трикутник! Кого ж цей легінь
обере нарешті? 

Я люблю «Театральну». Коли буваю у Києві, то, інколи несамохіть, а частіше – з власної волі спускаюся у підземку, або виходжу з неї саме через цю станцію. Причин багато. І головна, гадаю, не та, що на поверхні. Справа не у театрах (вірніше, не тільки в них). Туди я зазвичай дошкутикульгую пішки – по тривалій прогулянці центром з обов’язковим зазиранням у книгарні. 

Просто для мене ця станція найкомфортніша: хоч у центрі, але не така велелюдна, як сусідні. Шляхетніша навіть. І людяніша. Саме сюди забігав, коли у кишені вітер гуляв (після книгарень), аби випити чаю, який продавали у ятці біля сходів, і загризти чим Бог послав. І настрій після цього  ставав якнайчудовіший. Але приязнь до «Театральної» виникла не тільки через шлунок (я ж не якийсь там песик Павлова!).  Впевнений, тут є щось глибинніше, чого я ще не збагнув.

Чудова українська коляда

Незручна правда про життя звичайних людей

Супер! Подивившись цей фільм, багато що зрозумієш про життя простих людей. Є і зміст і настрій. Автори - молодці! У краях, де відбувається дія, я був понад 10 років тому (про це дивись попередню публікацію). Відтоді мало що змінилося. Звичайно, не скрізь і не все  у Центральному Донбасі так драматично. Але й таке є...

Генерали вугільних кар’єрів або Чому араби у нелегальні копанки полізли

Багатьом шахтарям довелося згадати дідівські
методи видобутку чорного золота
http://www.segodnya.ua/news/12088391.html

У твіттері побачив посилання на документальний фільм про Центральний Донбас, знятий Аль-Джазірою у рамках серіалу про країни  з найбільш нелюдськими умовам праці. Знімали, як бачу з сюжета, біля міста Стаханов (Луганська область). Саме у тих краях, куди років 11 тому ми разом зі знайомим тележурналістом виїздили, щоб зібрати матеріал про те, як ведеться людям у містах, де закривають шахти. І там зрозуміли, чому гірники Луганщини масово переїздять у Західний Донбас. Чому ними були забиті наші гуртожитки,  а ціни на квартири у Павлограді, Тернівці й Першотравенську так зросли…

Причиною нашої кількаденної мандрівки  Луганщиною були плани чи то Мінвуглепрому, чи об’єднання «Павлоградвугілля» (зараз точно не пригадаю) закрити кілька шахт Західного Донбасу за прикладом Донбасу Центрального. От ми й вирішили ознайомитися, з соціальними й екологічними наслідками подібної «оптимізації» там, де вона вже відбулася. А потім розповісти про це нашим землякам.

Хочу бути бюрократом! або Закон Паркінсона у дії

Сьогодні «слуги народу» відзначають своє професійне свято – день місцевого самоврядування. У Павлограді урочистості з цієї нагоди відбулися вчора. І там у вітальних спічах я нарешті почув ту інформацію, яку нам, місцевим журналістам останнім часом ніяк не вдавалося здобути. А саме - щодо кількості урядників у 120-тисячному Павлограді. Виявляється, їх уже понад дві сотні (а точніше – 221)! І мало не третина – молодь!..

Спочатку русифікація, а потім - кремлівське стійло?!

Ця промосковська влада не полишає спроб і навряд чи добровільно відмовиться зрусифікувати всю Україну. Вона лише вичікує, аби підкласти міну в законодавство у вигляді нового закону про мови. Прикриваючись при цьому "святими ідеями демократії".

Один мій знайомий, російський "патріот"( а простіше - шовініст за переконаннями), після того. як регіонали та іх сателіти вкотре сколихнули суспільство мовним питаням, обурювався: "Зачем эти дураки снова языковой вопрос поднимают?! Они что не видят, как мы потихоньку русифицируем Украину - через телевидение, шоу-бизнес, современную литературу?! Своими воплями, ажиотажем вокруг второго государставенного они только разбудят этих "щирых" салоедов! Мы бы и без статуса второго государственного их мову вытеснили. А так эти бандеровцы снова хвост поднять могут".

Там, де нас нема

У пошуках кращого життя чимало з нас мандрує світами і осідає там, де їм здається, що знайшли те, чого шукали. А от чи на справді – саме те? Гадаю, про це вони навіть собі не наважаться відверто зізнатися. Щоб (не дай Боже!) раптом не збагнути: докладені зусилля втратили сенс, а зроблений вибір – фатальний. І тоді що – усвідомлення краху сподівань, яке доведеться наполегливо маскувати перед людьми, або визнання, що ти невдаха?