Прокляте місце: там гинуть люди з незрозумілих причин

Загиблий хлопчик так любив дивитись на потяги, що
мчать удалечінь. І його остання мить життя обірвалася
біля колії 

Вчора у «Битві екстрасенсів» показували сюжет з Павлограда, де за незрозумілих причин минулого літа загинув хлопчик біля залізничного мосту. Малий просто стояв поблизу колії, коли повз проходила електричка. Якась сила підхопила його і вдарила об один з вагонів, від чого школяр загинув.

Не буду переповідати про те, як пояснили екстрасенси причину смерті хлопчика – знайдіть і подивіться програму, хто не бачив. Я про інше. Річ у тім, що приблизно років 20 тому, коли я тільки-но переїхав у Павлоград, на цьому мості загинув за таких же незрозумілих обставин парубок. Його теж, схоже, кинуло об вагон. 

Пам’ятаю, ми тоді отримали дачну ділянку якраз неподалік зловісного мосту – це якраз околиця міста. І батьки весь час попереджали мене бути обережним. І якщо раптом потяг заскочить мене на мості, аби вихор не підхопив і не кинув під колеса, я мав присісти (щоб зменшити «парусність») і міцно вхопитися за перила. Але згодом я вважав, що причина нещасть в іншому. І криється вона приблизно за 200-300 метрів від залізниці.

Мешканці мікрорайону шахтобудівників до найближчих дачних товариств, розташованих по лівому боці Вовчої, від залізничного мосту й аж до Новоселівки, пішки й на велосипедах дістаються по стежках вздовж річки. Так краєвидами мальовничими можна помилуватися і йти недовго.

Але є на тому шляху ділянка, яку перетинати, особливо після заходу сонця, досить-таки моторошно (принаймні мені). На перший погляд, нічого особливого немає: ну, стоять руїни якогось невеликого будиночка з червоної цегли, ну, пустка навколо (ліворуч угіддя місцевого коноплезаводу, праворуч береги річки, стежка з обох боків густо заросла високими кущами бузку і терну – двом велосипедистам не розминутися). 

Пейзаж типовий для нашого краю. Однак, коли я проходжу, або проїжджаю по цій місцині, почуваюся дуже незатишно навіть удень. Відчуваю якусь незрозумілу зловісну силу. Хоч начебто не з лякливих. Ще з дитинства сам і на кладовища не боявся забрідати, і по гайках з ярами шастати.  І нічого старшного в тому не вбачав. Вважав, що від лихих людей завжди втекти зможу, а від нечистої сили мертві нашого роду завжди захистять (у моїй родині дуже шанують померлих родичів і вважають, що зі смертю зв’язок з ними не припиняється).

Тому мені незвичним і не зрозумілим видається страх, який охоплює мене у тому місці. Особливо, коли проходжу там після заходу сонця. І не так руїни жахають, як відрізок шляху – метрів 30 – нічим абсолютно не примітний. Скільки разів удень я спеціально оглядав те місце – нічого такого не помітив. 

Вовча і її береги в районі Павлограда
 виглядають дуже мальовничо. Але скільки
моторошних тайн вони зберігають... 

Може, згодом і забув би, призвичаївся, не звертав ні на що уваги.  Але трапилася дивна річ. Якось ми з батьком велосипедами поверталися додому, вже було по восьмій вечора. Сонце зайшло. Сутеніло. І раптом, ні з того, ні з сього мій велосипед різко зупинився, я перелетів через руль, мало в’язи не скрутивши. Що трапилося, так і не зрозумів. Начебто якась сила ухопила велосипед ззаду. Я подумав, що це якась гілка у заднє колесо потрапила. Але зовсім ні! Колесо було ціле-цілісіньке.  Жодна спиця не вилетіла! 

Перед тим, взимку, я впав там з велосипеда серед білого дня, так раптово, навіть згрупуватися не встиг. Нарікав тоді на ожеледицю, думав, на льоду баланс не втримав. Хоча до того жодного разу не падав. Але після другого разу збагнув: там щось не так. Спробував розпитати місцевих, чи не траплялося чогось страшного в тих руїнах, або поблизу? Ніхто нічого не знав.

Щоправда на дачах, що на протилежному боці Вовчої, за кілька років до мого переїзду у Павлоград, трапилася трагедія. Компанія підлітків, яка бешкетувала у садовому товаристві, залізла у чийсь будиночок. А хтось підпер двері ззовні й підпалив хатинку. Всі, хто був усередині, загинули…

От і думайте тепер, мають усі ці перелічені факти щось спільне між собою, чи ні? Мені здається, мають.

І наостанок: у «Битві екстрасенсів» батько загиблого хлопчика говорив, що на протилежному боці річки під час трагедії, що трапилася з його сином, сиділи два рибалки. І вони могли бачити, як саме загинув малий. Але вони кудись зникли. Може, чоловіки побачили щось таке, що очам своїм повірити не могли і вирішили скоріше все забути, аби не виглядати божевільними?