Частина 1
Серед найвидатніших постатей 20 століття Лех Валенса посідає особливе місце. Син простого теслі, електрик гданської судноверфі, він став трунарем радянської комуністичної системи, вгативши чи не перший цвях у її домовину. Саме Валенса став символом об'єднання профспілкового з протестним рухом за громадянські і політичні свободи у напівколоніальній Польщі напочатку 70-х років.
Саме він став співзасновником легендарної профспілки «Солідарність» у 1980 році. І ця профспілка, в яку об'єднались 10 мільйонів поляків спромоглася скинути промосковський режим і показати шлях до свободи іншим поневоленим народам Східної і Центральної Європи.
А ставши першим президентом посткомуністичної Польщі, Лех Валенса разом з командою однодумців-реформаторів ціною власного політичного майбутнього започаткував у державі кардинальні і досить болючі перетворення. І завдяки цій шоковій терапії ще недавно відстала Польща стала швидко наздоганяти у своєму розвитку передові країни Європи. І зараз за рівнем життя поляки вже давно і у кілька разів випередили своїх східних сусідів.
І от саме з цією легендарною людиною лауреатом Нобелівської премії миру кореспонденту «ПВ» пощастило поспілкуватися навесні цього року. У складі групи українських журналістів він відвідав Леха Валенсу у його офісі, який розмістився у Європейському Центрі Солідарності (м. Гданськ). Гадаю думки цього непересічного політика будуть цікаві читачам нашого видання. Тим паче, що на питання журналістів пан Валенса відповідав досить щиро. Принаймні, таке враження складалося. А розмова торкалася різноманітних тем:
«Навіть комуністи не захищали ту систему»
- Пане президенте, йдучи на реформи, ви усвідомлювали, що це дуже великий ризик і, можливо, навіть політична смерть?
- Ризик у людині є від природи. Ми виходимо на вулицю і можемо потрапити під машину. Цегла може впасти на голову. І багато інших речей... Займаючись політикою, ми наражаємося на якісь додаткові проблеми... Але ми не мали аж таку складну ситуацію. Тому що комуністична система стільки втратила, що дедалі більше не підходила до тих часів, до тої реальності.
Проблема полягала в тому, як від тієї системи (комуністичної - прим. «ПВ») відійти. Бо настільки вона була далека від свободи... Навіть комуністи не захищали ту систему. В польських умовах більшість комуністів вчилася на Заході. Вони знали, як це виглядає у порівнянні з Заходом і вже не захищали комунізм. Але хотіли залишитись при владі. І тоді з ними було легше і говорити і боротися. Бо спочатку (тобто у 60-70-х роках - прим. «ПВ») вони були дуже серйозні і боролися за свою систему. Але чим довше тривав цей процес, тим слабше вони боролися.
- Пане президенте, що для вас сьогодні польська «Солідарність»?
- Завжди те саме. А філософія була дуже проста: не можеш підняти якогось вантажу, то попроси і підніми його. В той час тягарем був Радянський Союз. Треба було попросити інших, щоб разом викинути цей лад в історію. Зараз у кожному місці потрібна солідарність. Але інша - для різних інших «вантажів». Сьогодні Європі, наприклад, потрібна солідарність, щоб вирівняти різницю у розвитку. Щоб багатші розуміли бідніших...
- Як, на ваш погляд, нинішній склад «Солідарності» справляється з сучасними викликами?
- Проблема у тому, що та «Солідарність», на чолі якої стояв я, мала 10 мільйонів своїх членів. А теперішня має близько 500 тисяч. Коли ми зрозуміли, що перемогли, другим завданням було збудувати плюралізм і демократію, а не монополію. Бо навіть в «Солідарності» монополія - то не добре. Треба було це розділити на капіталістів, на різні проспілки, політичні партії...
Після розбудови великої єдності настав період великого поділу. Помилкою було те, що ми не закінчили попереднього етапу. Треба було ту, історичну «Солідарність» розпустити і створити нову - але на інших засадах. Але ми цього не зробили. І ці півмільйона, що залишились, лишили за собою і наші прапори, і нашу переможну історію. І вони кажуть, що це саме вони є «Солідарністю», а ми - ні. І це ускладнює нашу діяльність.
Зустріч з Лехом Валенсою відбувалася у невимушеній атмосфері. Перший президент посткомуністичної Польщі відповідав журналістам досить прямо, не уникаючи жодного питання.«Росія завжди хотіла мати ворога»
- Останнім часом в Росії почастішали заяви про можливість застосування ядерної зброї. До чого це може привести?
- Захід вже забув про таку конфронтацію, вже відійшов від такої боротьби (як за часів холодної війни - прим. «ПВ»). Має кращу зброю, аніж Росія, але про це не говорить. Натомість Росія має гіршу [зброю], але діє у старому стилі - лякає.
Я скажу так: Росія на 30-50 років запізнилася за західним світом. Але ментально там ніколи не було ані демократії, ані свободи. Росія не вміє, не здатна жити у таких умовах. Росія завжди хотіла мати ворога. І ворог дисциплінував цю країну. Вона не може перейти на ті засади, які ми використовуємо.
Путін недавно заявив, що американці вчили литовців, поляків боротися, воювати з Росією. Це твердження в його стилі - що американці негідники.
Так, вони вчать. Але вчать заробляти. Не руйнувати, а демократії... І тому нехай Путін дозволить американцям вчити росіян, і тоді вони не будуть лякати.
Звичайно, американці працюють для себе. Але у новому стилі, а не у старому, яким послуговується Путін. І тому, борючись з Путіним, треба це демонструвати - проти чого ти борешся, що за методики використовуєш.
Це (політика Путіна - прим. «ПВ») не має сенсу! Хто захоче гинути, хто захоче помирати?! В ім'я чого?! Зараз ми маємо інтелект, свободу. І треба саме це розбудовувати, а не якісь танки.
Але водночас такими своїми діями Путін перевіряє європейську і світову солідарність. Ми були і є солідарні, але це не значить, що ми спрямовуємо свої дії проти Росії. Вона потрібна Європі, потрібна світу. Але Росія, яка буде поводитися так, як ми усі! А не та, яка буде лякати атомною бомбою. Треба вирівнювати рівень розвитку Криму і Білорусі і так, як у Європі, ліквідовувати кордони. Але ліквідовувати кордони не танками і окупацією. Це не та епоха.
«Путін, не дурій! Давай думати, як з цього виходити!»
- Якими принципами і засадами слід керуватися українській владі, щоб якнайшвидше потрапити до ЄС?
- Це питання не стільки України, скільки Європи і світу. Західний світ ґрунтується на філософії трактатів, порозумінь, демократії, свободи. А Росія підписала трактат, підписала договір і його порушила! А Захід зобов'язався, коли забирав атомну бомбу в України, що буде стояти на сторожі свободи України і її територіальної цілісності. Тому світ мусить це захистити! Не можна дозволити порушення таких договорів! Бо на яких засадах тоді жити?! Тоді це кінець нашої цивілізації!
- Яким чином це зробити?
- За допомогою солідарності. Я від самого початку пропонував просту філософію: організувати 20 мудрих людей з усього світу, і ці мудрі люди, які знають Росію і Україну, готують 20 пунктів своїх пропозицій і передають їх Росії. І Росія повинна щодо цього визначити свою позицію. І коли ці 20 пунктів будуть підготовлені, ми звертаємося до кожної держави. І говоримо: «Ти маєш 20 пунктів. Напиши, що ти можеш зробити, щоб врятувати Росію. А як не можеш сам щось зробити, то мусиш дати гроші, щоб інші робили. Бо кожна держава має власний інтерес. Але в інтересах нас усіх є витягти Росію з цієї ситуаціації. Бо Росія нам потрібна.
І одночасно ці 20 людей повинні бути готові до розмови з Путіним. Щоденно кожен телефонує до Путіна і питає: «Скільки ти вчора втратив? Ми стільки-то втратили». Наступного дня другий дзвонить і питає: «Сьогодні ти скільки втратив? Бо ми стільки втратили». І в певний момент каже: «Путін, не дурій! Давай думати, як з цього виходити! Шкода твоєї Росії, шкода нас! Ну, для чого все це?!»
- Хто має бути цими людьми?
- Ті, хто при НАТО, при ООН. Але Європа цю групу має створити. Тихенько, спокійно - тут не йдеться про розголошення... Я такі речі робив у свій час...
Ігор Войцеховський, 03.06.2015,
фото і відео автора
P. S. Статья подготовлена в рамках программы «Договор про ассоциацию между Украиной и ЕС и ее освещение в средствах массовой информации» проекта международной технической помощи «Учебные программы профессионального роста».
Довідка «ПВ»: Лех Валенса, президент Польщі 1990-1995 років, лауреат Нобелівської премії миру 1983 року. Народився у 1943 році у сім'ї теслі, закінчив професійно-технічне училище і після служби в армії влаштувався електриком на судноверфі ім. Леніна у Гданську. Відразу ж став профспілковим активістом, а вже на початку 70-их років був одним з лідерів срайкового руху, який тривав, незважаючи на репресії комуністичного режиму, понад півтора десятки років і зрештою закінчився перемогою протестантів. У 1980 році Л. Валенса був одним із засновників першої незалежної профспілки «Солідарність», яка згодом примусила прорадянську владу Польщі вдатися до демократичних змін, а потім на виборах 1989 року здобула абсолютну перемогу над комуністами, виборовши у Сенаті 99 місць зі ста. Сам Л. Валенса через рік здобув переконливу перемогу на президентських виборах.
Немає коментарів:
Дописати коментар